Сильні емоції та емоційна підтримка

Коли у дитини трапляється істерика, спершу назвіть її почуття, а вже потім намагайтеся щось виправити. «Ти справді розчарований». «Тобі хотілося гратися далі, і зараз важко зупинитися». Назви допомагають перетворити сиру емоцію на щось, із чим можна впоратися. Саме через таке проговорювання діти вчаться саморегуляції. З часом вони почнуть самі називати свої почуття, що зменшить інтенсивність і тривалість істерик. Зміни відбуваються поступово — ви сієте зерна, які проростуть крізь роки, а не дні. Уникайте знецінення («Нічого страшного») або занадто швидкого вирішення проблеми («Ось, візьми краще це»). Обидва підходи ігнорують емоційну роботу. Будьте поруч із дитиною, визнайте її стан, зачекайте і лише потім переходьте до вирішення проблеми, якщо це все ще потрібно. Найчастіше того, що дитину почули, вже достатньо.